Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2014 року Справа № 912/1301/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.,суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О. (доповідач)розглянувши касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.14у справі№ 912/1301/13 Господарського суду Кіровоградської області за позовомСпільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення 95 079,72 грн.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, хоча належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги.

ВСТАНОВИВ:

Спільне підприємство товариство з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" звернулося з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, в якому, з урахуванням зменшення вимог, просило стягнути 55 279,81 грн. боргу за спожиту теплову енергію та 39 799,91 грн. пені. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на порушення відповідачем зобов'язань зі сплати вартості отриманих послуг за період з жовтня 2010 року до червня 2013 року. При цьому позивач посилався на приписи статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій".

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 31.10.13, ухваленим суддею Глушковим М.С., позов задоволено. Вмотивовуючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з доведеності матеріалами справи наявності заборгованості у відповідача за поставлену теплову енергію за період з 01.10.10 до 01.07.13 за спірним договором. При цьому суд керувався приписами статей 525, 549, 611 Цивільного кодексу України, статей 193, 232 Господарського кодексу України, статті 19 Закону України "Про теплопостачання".

Дніпропетровський апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Євстигнеєва О.С. - головуючого, Бахмат Р.М., Кощеєва І.М., постановою від 11.02.14 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення і постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення про відмову з позові. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги, скаржник зазначає про недослідження судами юридичного статусу позивача, а саме організаціно-правової форми юридичної особи, яка не відповідає витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Також скаржник вказує про безпідставне стягнення пені у розмірі 1 % від нарахованої суми за кожен день прострочення. При цьому посилається на порушення судами приписів статті 343 Господарського кодексу України, статей 42, 43, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України та незастосування Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Швеця В.О., переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 01.10.04 між Спільним підприємством Товариством з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" (теплопостачальне підприємство) та Приватним підприємцем ОСОБА_4 (споживач) укладений договір про постачання теплової енергії № 646, за умовами якого теплопостачальне підприємство зобов'язалось постачати теплову енергію споживачу з метою гарячого водопостачання та опалення будівель до кордону розподілу, а споживач зобов'язався сплачувати за використану теплову енергію. Відповідно пункту 1.1. договору (в редакції угоди від 01.11.07) та пункту 2.1. договору теплопостачальне підприємство забезпечує житлові, службові та промислові будівлі споживача, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, площею 162,7 кв.м. Пунктом 3.3. договору встановлено, що розрахунки по даному договору проводяться на підставі рахунків, які надаються споживачу теплопостачальним підприємством. Термін перерахування і винесення платежів не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяцем. У пункті 6.3. договору сторони також передбачили, що споживач несе матеріальну відповідальність перед теплопостачальним підприємством та при несвоєчасній оплаті за теплову енергію стягується пеня в розмірі 1% від нарахованої суми за кожний день прострочення. Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем за період з 01.10.10 до 01.07.13 на виконання умов спірного договору було поставлено відповідачу теплову енергію на суму 52 279,81 грн. Установлено судами і те, що відповідач за спожиту у спірному періоді теплову енергію не розрахувався, що і стало причиною для звернення із даним позовом. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного спору є вимога Спільного підприємства товариства з обмеженою відповідальністю "Світловодськпобут" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення 55 279,81 грн. боргу за спожиту теплову енергію та 39 799,91 грн. пені. Приписами частини 1 статті 67 Господарського кодексу України унормовано, що відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого законом режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України унормовано, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію. За приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Згідно з частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Водночас за приписами статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу. Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, господарські суди попередніх інстанцій установили, що у спірному періоді (з 01.10.10 до 01.07.13) відповідач отримав від позивача теплову енергію, втім не розрахувався за неї в повному обсязі, а відтак, борг відповідача становить 52 279,81 грн. Враховуючи установлений судами факт порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо сплати вартості спожитої теплової енергії у спірному періоді, вимоги позивача про стягнення суми боргу та пені вірно задоволені судами. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція, виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Довід касаційної скарги про безпідставне незастосування судами Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань" при визначенні розміру нарахованої до стягнення пені, визнається неспроможним з огляду на наступне. Так, якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Водночас нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу передбачено статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій". У таких випадках нарахування пені здійснюється не за Законом України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов'язань", а на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини. Інші доводи касаційної скарги також визнаються неспроможними, не спростовують установленого господарськими судами та стосуються переоцінки доказів, яка знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. За таких встановлених судами обставин справи, відсутні підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги скаржника.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 11.02.14 у справі № 912/1301/13 Господарського суду Кіровоградської області залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Добролюбова

Судді: Т. Гоголь

В. Швець